Люблін 1475–1569
Місто Люблін на Бистшиці чотири століття раніше діаметрально відрізнялося від сьогоднішньої архітектури міста. Костел св. Станіслава (Домініканів) не мав барокового куполу, барокової стелі не мала б також Краківська Брама, а спостерігач, дивлячись із замкового пагорба на тодішнє місто в мурах, бачив готичний парафіяльний костел св. Михайла, з чарівною стрілистою вежою. Під Замком розливався потужний Великий Королівський Став, а неіснуюча сьогодні (оточуючи від північної сторони староміський пагорб), прикрита ріка Чехувка пливла тоді своїм природним руслом. Не було також ще ані масивної брили єзуїтського костелу (сьогодні архікатедри), ані домінуючої в постаті міста Тринітарської Вежі.
Spis treści
[Zwiń]Місто багатьох віросповідань і народів
Політично – економічне значення
XVI століття це успішний період для міста кози. Місто розславляли події, котрі були похідною географічного положення Любліна, міста, котре поєднувало схід із заходом. На організовані, чотири рази в році, ярмарки приїжджали купці з цілої Європи – і не тільки. Люблін економічно розвивався. Появилися шліфувальня і фабрика паперу, також закінчено будову водопроводу.
Зі зростом економічного значення Любліна прямував зріст його політичного рівня. На сейми 1506, 1554, 1566 і 1569 р. прибували володарі Польщі і найважливіші державні сановники. Люблін був місцем засідань сеймиків люблінської воєводської шляхти (передсеймових сеймиків, звітових, елекційних, депутатських). Вони відбувалися в костелі св. Станіслава, котрий був власністю монастиря Домініканів. Теоретично повинна брати в них участь уся шляхетська брать люблінського воєводства, проте в практиці, у зв'язку із браком прийняття заходів за неприсутність, на засіданнях появлялося в середньому 100–200 осіб. Тільки в період політичного неспокою або в добу боротьби шляхти про виправлення держави, її участь в сеймиках була чисельнішою.
Однак найважливішим із люблінських сеймів був сейм союзу з 1569 р., на котрому була присяга акту Люблінського Союзу. Був на ньому король Зиґмунд II Авґуст, примас Якуб Уханські, краківський єпископ Філіп Паднєвскі, коронний підканцлер Францішек Красінські, жмудський староста Ян Ходкєвіч і багато інших.
Культура ренесансу
Політично – пропагандові потреби, зіставлені з більш особистими мріями чи переконаннями люблінян, брали до уваги також їх відчуття моди, пов'язували колишній досвід з теперішніми організаційними та фінансовими можливостями. Який був результат? Захоплення архітектурою ренесансу: це перед усім на люблінській землі створено взірець цього будівництва – люблінсько-калішський вид польської ренесансової архітектури. В 1520 році Замок перебудовано в ренесансовому стилі. Про те, як сильно тодішній Люблін знаходився в течії європейської культури, особливо свідчать чарівні стінні розписи з другої половини XVI ст., котрі покривають склепіння і стіни підвалу – колишньої винярні в кам'ятники Миколая та Петра Фірлєїв в костелі Домініканів (також з другої половини XVI ст.) є прикладом зачарування мистецтвом ренесансу.
В добу гуманізму та реформи, коло освічених людей люблінського Замку побільшало на групу освічених люблінських міщан і духовних осіб різниз віросповідань, особливо представників католицького і кальвінського Костелу. В Любліні не забракло також творців ренесансової літератури. З міста на Бистшиці походив поет Бєрнат з Любліна (1460/1466–1529), один із передових поетів ренесансової літератури польською мовою („Рай душі”, „Життя Езопа Фриґи”, „Діалог Палінура з Хароном”).
Однак раєць і бургомістр міста Люблін, поет Себастіан Фабіан Клоновіч (приблизно 1545–1602) прославляв надбистшицьке місто в поемі „Філтрон”:
„...Люблін це місто дарами неба обдарене щедро,
Місто і мури радіють особливою Божою опікою.
Сонця променями Родос перевищує, родючістю Ґанґару. (...)
Місто це гідне бути помешканням Бога і резиденцією королів,
Людне, багате, вже багатьох значних мужів віддало,
Багато зробило для миру, уклало славне примирення. (...)”