Ośrodek „Brama Grodzka - Teatr NN” jest samorządową instytucją kultury działającą w Lublinie na rzecz ochrony dziedzictwa kulturowego i edukacji. Jej działania nawiązują do symbolicznego i historycznego znaczenia siedziby Ośrodka - Bramy Grodzkiej, dawniej będącej przejściem pomiędzy miastem chrześcijańskim i żydowskim, jak również do położenia Lublina w miejscu spotkania kultur, tradycji i religii.

Częścią Ośrodka są Dom Słów oraz Lubelska Trasa Podziemna.

Ośrodek „Brama Grodzka - Teatr NN” jest samorządową instytucją kultury działającą w Lublinie na rzecz ochrony dziedzictwa kulturowego i edukacji. Jej działania nawiązują do symbolicznego i historycznego znaczenia siedziby Ośrodka - Bramy Grodzkiej, dawniej będącej przejściem pomiędzy miastem chrześcijańskim i żydowskim, jak również do położenia Lublina w miejscu spotkania kultur, tradycji i religii.

Częścią Ośrodka są Dom Słów oraz Lubelska Trasa Podziemna.

Юзеф Лободовський (1909–1988)

Поет ніколи не вмирає повністю, якщо після нього залишаються хороші вірші
/Юзеф Лободовський, Поезії/

About Łobodowski/English >>>

Поруч з Чеховичем був творцем люблінського авангарду. Вів барвне життя бунтівника і був відомий численними скандалами та гострими висловлюваннями. Знаменитий поет, прозаїк, публіцист та перекладач. У своїй творчості піднімає тему Любліна та Люблінщини. Незрівняний оспівувач України, відданий польсько-українській справі. З такого захоплення Сходом, до нього жартівливо прилягло прізвисько „Атаман Лободі”. В його літературному досягненні величезне значення мали переклади українських та російських творів на польську мову. З іншої сторони, його перебування в Іспанії, де він працював в Радіо Мадрид, вчинило його шанувальником цієї культури та циганських романсів і балад.


 

 

Spis treści

[RozwińZwiń]

Місце та рік народження

Прийшов на світ 19 березня 1909 року в місцевості Пурвішкі на Сувальщині (сейненський повіт). Син Владислава (не Юзефа, як в Словнику сучасних польських письменників та інших ним опублікованих) Лободовського та Стефанії з Доборейко-Яжомбкєвічів. Його батько будучи офіцером, служив в армії царя. Мав дві сестри: Яніну (померла в дитинстві) і Ванду, по чоловікові Томанкову (жила у Любліні до 18 вересня 1988 року).

Дитинство

Раннє дитинство Юзефа Лободовського проходить в Любліні. В 1914 році, після вибуху першої світової війни, родину майбутнього поета евакують в глибину Росії. До 1917 року він живе у Москві, а потім переноситься на північ Кавказу, оселяючись в Єйску. Тут молодий Юзеф розпочинає навчання в російській гімназії. Коротко після цього, в період революції, вмирає батько майбутнього поета, а в транспорті, котрий їхав до країни – старша сестра Яніна.

Послухай розповіді сестри Лободовського

В 1922 році Стефанія Лободовська разом з дітьми, Вандою та Юзефом, повертається до Любліна, де Лободовський розпочинає навчання в знаменитій Гімназії ім. Яна Хетмана Замойського. В 1928 він стає редактором шкільної газети „В сонце”. Це двотижневик посвячений літературі, мистецтву, науці і життю, котрий видавала літературно талановита молодь тієї гімназії.

  

Вулиця Сташіца 8
Фот. Марцін Федоровіч, 2008 р.
Кам'яниця, в котрій жив Юзеф Лободовський

Послухай про дебют поета

Будучи ще учнем середньої школи, він дебютує томом віршів Сонце через щілини (1929), потім Зоряний псалтир (1930). В 1931 році Лободовський отримує випускний атестат і розпочинає навчання в Люблінському Католицькому Університеті на факультеті права. В 1931-32 роках з'являються нові томики. Це є: У переддень та Про червону кров (другий конфіскують за образу релігії та моральності). Протягом тих років прізвище Лободовського знаходиться – поруч з Юзефом Чеховичем, Францішкою Арнштайновою і Казімєжом Анджеєм Яворським – у списку засновників Люблінської Спілки Письменників.

Студенський шлях юного „поета – скандаліста” триває недовго; демонстрування радикальних політичних поглядів студента першого курсу права, стає причиною того, що 5 лютого 1932 року, Юзефа Лободовського виключають з університету.


Лободовський про люблінську циганерію >>>


Ці обставини, хоч і не на завжди, зробили неможливим для поета здобуття звання магістра, та це не мало впливу на його подальший поетичний доробок.

Люблінська літературна молодь зосередилася довкола доброго знайомого поета, Юзефа Чеховича і коли він в 1933 році переїхав у Варшаву, Лободовський йде слідом за ним, винаймає на Повіслі при Добрій 9 „спільну кімнату” разом з Генриком Доманським, Станіславом Пєнтаком, Броніславом Міхальським і Ваславом Мрозовським. Проте під цим адресом автор Бенкету зачумлених перебуває не дуже часто, тому що в 1933-34 роках проходить військову службу в Школі Підхорунжих в Рівному („старанно приготовлений на загибель річник” - випророкує у вірші Рекрути), має редакторські обов'язки у Любліні, нарешті одружується з Ядвіґою Курилло (шлюб відбувається в Люблінській Архикатедрі 1 березня 1938 року. Подружжя триває два роки, Лободовські не мають дітей) і живе в іншому районі Варшави.

Читай про Лободовського в "Scriptores" (no. 30) >>>

Enfant terrible Любліна

Лободовського вважають найбільш активною постаттю в літературному середовищі Любліна. Це він, на початку тридцятих років, засновує і протягом короткого періоду редагує два радикальні культурні журнали, „Барикади” !1932) і „Дзьвіґари” (1934-1935). Бачимо його в редакції „журналу молодої демократії” „Трибуна” (1932-1934). У передвоєнний період найбільшого розголосу юному літерату приносять дві збірки віршів” Розмова з батьківщиною (Люблін 1935, друге видання, Варшава 1936) та Демонам ночі (1936); другий був відзначений Нагородою Польської Академії Літератури.
 
Обкладинка часопису „Дзьвіґари” 1934, ймовірно автором є Ян Самуель Міклашевський

Зібрання Воєводської Громадської Бібліотеки ім. Г. Лопацінського

Обкладинка часопису „Дзьвіґари” 1934, ймовірно автором є Ян Самуель Міклашевський
Зібрання Воєводської Громадської Бібліотеки ім. Г. Лопацінського
Обкладинка 2 номеру часопису „Трибуна” 1932, автор Вітольд Хоміч
Зібрання Воєводської Громадської Бібліотеки ім. Г. Лопацінського
Обкладинка 5 номеру часопису „Трибуна” 1932, автор Чеслав Стефанський
Зібрання Воєводської Громадської Бібліотеки ім. Г. Лопацінського
 

В той час дороги Лободовського та його давніх товаришів з лівиці розходяться. Як поет Юзеф Лободовський зближається до грона другого авангарду, катастрофістів і групи віленських „Жаґарів”. Не зриває близьких контактів з російською літературою, котрій – як поет – багато завдячує. В половині тридцятих років видає в Поетичній бібліотеці „Дзьвіґарів” том перекладів під характерною назвою У приятелів. В цій книжці знаходяться переклади віршів Лермонтова, Блока, Єсєніна і Маяковського. У Слові від автора він визнає, що вибрав твори найближчі його почуттям. З огляду на кошти друкування він був змушений відмовитися від віршів: Некрасова, Волошина, Гумільова, Пушкіна, Брюсова і Пастернака.


Про візіонерський, профетичний та символічний характер творів, зі схваленням висловлюються такі критики, як: Остап Ортвін, Тимон Терлецкі, Людвік Фриде, Казімєж Вика. В 1937 році Лободовський творить і видає політичний вертеп, коротко поновлюючи також „Люблінський Кур'єр”, як продовження газети з 1930-1913 років. Запрошений до Луцька тодішнім воєводою Генриком Юзевським, засновує літературний тижневик „Волинь” (1937-1938), присвячений проблемі земельних рубежів та опозиційний в стосунку до політики уряду в стосунку до національних меншин. Прийняття пропозиції не було випадковим; Лободовський мав сентименти до „країни дитячих років” і віддавна цікавився українською проблемою, осуджуючи в публікаціях репресії польської влади в стосунку до українців і пропагуючи поєднання обидвох посварених націй. В тому часі публікує декілька віршів на українську тему, котрі пізніше увійшли до виданого в еміграції тому Золота грамота. До української теми він повертався ще неодноразово. Його вважають продовжувачем польської романтичної української школи. У гроні приятелів поет здобуває звання „атаман Лобода”.

Період війни

В останні дні серпня 1939 р. Лободовський розпочинає свою епопею солдата – блукача. Включений до війська, бореться під Вісьнічом, Ланьцутом, Болєховцем. Жаліє, що не захищає Варшави: ”Не було мене при тобі, коли ти падала зруйнована / чорним снарядам ворога наскрізь відкрита”. Після капітулювання, він пробирається в Угорщину, де перебуває в таборах для інтернуваних. Там пише перші воєнні вірші під назвою З димом пожарів, котрі були видані в 1941 році в ніцейському Видавництві Самуєля Тишкєвіча.


Лободовський втікає з табору, через зелений кордон переходить до Франції і 10 листопада є в Парижі. В лютому 1940 р. його арештовують, потім звільняють до табору для демобілізуючих Військових в Нотр Дам де Ліврон під Тулузою. Там нелегально видає місячник „Повернемося” (10 номерів, по 60-80 сторінок кожен, вишукане художнє оформлення), заповнений статтями, котрі в захоплюючий і влучний спосіб обговорюють дану ситуацію. В серпні 1941 р. переправляється до Іспанії, з метою, як каже, дістатися через Португалію до Англії, до польського війська, проте по дорозі його затримують („Поезія” 1988, 5 номер) і на півтора року садять у в'язницю в Фіґуерас. Після звільнення поселяється на постійно в Мадриді.


Стає пропагатором польської культури в цій країні, пише кілька сотень статтей про Польщу і саме його тамтешні масмедії просять про думку на тему польських справ.

Іспанія в житті поета

В половині сорокових років Лободовський видає дві книжки іспанською мовою: Por nuestra libertad y vuestra (Мадрид 1945) і Literaturas eslavas (Мадрид 1946). Від 1949 до 1974 (джерела подають також, що до 1975 р.) Лободовський співпрацює з польською секцією радіомовної станції Радіо Мадрид. Цей плідний творець збагачує польську літературу перекладами творів іспанських письменників: Лопе де Веги, Тірсо де Моліна, Кальдерона де ля Барки, Хосе Соріло, Гарсія Лорки, Сан Хуана де ля Круз, Х. Р. Хіменеза та інших. Проте громадянства цієї держави не приймає. „ Не скажу тобі: друга батьківщино, бо батьківщина це не обмінний вексель” - пише. Він є автором публікацій в еміграційних часописах, таких як лондонський „Вісті” (тут веде постійний фельєтон Мішок Юдів), „Білий Орел”, також паризька „Культура” і „Історичні Зошити”. Часто гостює у Парижі і Лондоні, де  - його зараховують до грона найпопулярніших письменників – відіграє значну роль в еміграційному літературному житті. Як виявиться пізніше, довічне перебування Лободовського в Іспанії залишить слід в перекладах з іспанської поезії, котрі все таки не будуть відомі у Польщі.

Еміграція

Не цілих пів століття тому Юзеф Лободовський переживає на чужині, не бачучи батьківської землі та рідної матері і сестри. Живе літературою – з дня у день щораз то більше, і політикою – щораз то менше. Публікує одинадцять томів поезії та сім повістевої прози. В 1947 році виходить Молитва на війну (Лондон), потім Золота грамота (Париж 1954), Бенкет зачумлених (Париж 1954), Пісня про Україну (Париж 1966), Касиди і газелі (Лондон 1961), Червона весна (1965), Термінатори революції (1966), Ножиці Даліли (1968), Каудинське ярмо (Лондон 1969),

Межова ріка (1970), Половина мандрівки (Лондон 1987), Дві книжки (Париж 1984), Mare Nostrum (1986), Пам'яті Суляміти (Торонто 1987), Рахунок сумління (Париж 1987), Дифірамби патетичні (Лондон 1988). Крім згаданої вже „тетралогії” про події Юзефа Закшевського Лободовський пише другу тритомну повість, побудовану також на власних спогадах, на цей раз з періоду дитинства, котре провів в Україні в бурхливі роки революції і громадянської війни: Комиші (1955), В станиці (1958) та Дорога назад (1961). Увінченням його літературного доробку є також здобута в 1961 році нагорода „Культури”.

Юзеф Лободовський помирає на серцевий напад в Мадриді, 18 квітня 1988 року. Згідно з його волею, тіло кремують, а порох перевезено в Люблін і поховано 22 жовтня 1988 року в гробі його матері на цвинтарі при вул. Ліповій. Літературну спадщину Лободовського взяли під свою опіку його приятелі з Лондону і Парижу.


Читай – Павел Лібера „Юзеф Лободовський (1909-1988). Нарис політичної біографії заангажованого письменника”, Історичні Зошити, Париж 2007 (стаття в PDF) >>

Про творчість

Багатий поетичний доробок автора Розмови з батьківщиною лише тепер в цьому виборі вперше доступний читачеві. Раніше його творчістю цікавилися дослідники сучасної польської літератури, м. ін.: в Торуні – Януш Кришак, в Катовіцах – Тадеуш Клак, в Любліні – Юзеф Зємба, Людміла Сірик і Єжи Сьвєнх, в Кракові – Ришард Лужни. Також багато місця Лободовському посвятив Марек Залєскі в книзі Пригода другого авангарду (Ossolineum 1984) та Ірена Шиповска.
Виявляється, що творчості Лободовського не можна оминути розмовляючи про проблеми польської поезії, так другого міжвоєнного десятиліття, як і подій післявоєнної поезії. Лободовський займає в тих подіях визначне місце. Януш Кришак схарактеризував його так:

„Схематично кажучи, Лободовський є поетом, уяву якого характеризує природна схильність до візіонерського сприйняття реальності, до транспортування переживань на записаний вже в мові літератури набір постійних уявлень і символів, котрі своєю поетичною активністю великою мірою завдячує традиціям романтичної української школи і культури Орієнтальної. Мова уявлень поеднана з патетичною риторикою, тонке відчуваннязмінного ритму поетичної польської мови, експресійність уяви та сенсуалізм, однорідність тональності почуттів, котра виражалася в поверненні постійних мотивів, і врешті тематичний наслідок зачарування Україною, запевнили поезії Лободовського окреме місце в нашій літературі. Настільки окреме, що сьогодні є, певно не безосновно, осамітненим поетом, надзвичайно вільно пов'язаний з головними течіями еволюції польської сучасної поезії”.

 

(Зачаровані біологією та історією. Про Маріана Чухновського та Юзефа Лободовського. Польська еміграційна література. Матеріали з наукової сесії – 10 червня 1981 – Люблін 1983).

Послухай про цінність творів Лободовського

Перебуваючи протягом працьовитого життя в еміграції, не був відомим як інші письменники, котрі творили на чужині. З цього виникає, що поет не турбувався про успіх, старався лише виконувати завдання, до котрих був покликаний. Він частіше зазнавав гіркоти ніж задоволення, пов'язаного зі своєю працею, але незважаючи на це, до кінця залишався собою, був вірний принципам, котрих ніколи не зрадив. Література не була для нього заняттям, котрому варто посвятити життя, не прив'язував – як інші – надмірної уваги до справ формального та мистецького характеру. Обов'язок письменника сприймав в категоріях моральних та громадянських. Та це зовсім не означає, що проблеми мистецтва були йому байдужі, тому що він часто повертався до них у своїй творчості. Він боровся на багатьох фронтах, до кінця творчий та активний, жадібний нових стимулів, котрі пізніше мали виразно змінити його творчість. А й справді, він мав право сказати про себе: ”Я не народився для жодної земної битви, але жодної з них доля мені не відібрала”.